Что делать, если вам подкинули наркотики?

В жизни бывают случаи, когда вам могут подкинуть наркотики по заказу конкурентов или для вымагания денежных средств. Эти советы позволят в дальнейшим невилировать угрозу и доказать вашу невиновность. 

 

 

Вина у кримінальних злочинах

МЕЖІ НЕОБХІДНОГО ОБ’ЄКТИВНОГО СТАВЛЕННЯ В ВИНУ У СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Стаття Л. Тімофєєвої присвячена питанню межі необхідного ставлення у вину в контексті сучасного українського кримінального права. Автор подає оцінку об’єктивного інкримінування в сучасному українському кримінальному праві, розглядаючи його різні аспекти, посилаючись на праці таких науковців, як С. Ю. Битко, М. В. Бавсун, П. А. Воробей, Р. Р. Дінакарі, О. О. Дудов, В. О. Навроцький, Т. І. Нагаєва, Д. Г. Михайленко, Є. О. Письменський, Г. В. Тімейко, В. О. Туляков, М. І. Хавронюк, В. В. Шаблистий та ін.

Метою автора є чітке окреслення об’єктивного ставлення у вину, тобто об’єктивного інкримінування, яке відповідає принципам кримінального права і застосовується на практиці. Автор зазначає, що проблема суб’єктивної сторони правопорушення є однією з найскладніших у загальній кримінально-правовій теорії. Суб’єктивне інкримінування, дефініція якого прямо не закріплена, але випливає з положень Кримінального Кодексу України (статті 19, 20, 23–25), закріплює свободу як найвищу гуманістичну цінність, оскільки особа стає суб’єктом кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення лише у тому випадку, коли усвідомлює його злочинний характер. Л. Тімофєєва застосовує у своїй статті визначення волі, запропоноване Нагаєвою Т., яка визначає волю як «…здатність людини визначити усвідомлене ставлення до тих чи інших явищ природи або суспільства або здатність діяти усвідомлено в напрямку обраної волі.» Автор наголошує на важливості ретельного дослідження об’єктивних обставин правопорушення, а також індивідуальних особливостей особи, яка підозрюється у вчиненні даного правопорушення.

У своїй статті Тімофєєва зазначає, що українське кримінально-правове законодавство не сприймає об’єктивне інкримінування як таке. Відповідно до положень Кримінального кодексу, кримінальна відповідальність може базуватися виключно на суб’єктивному інкримінуванні, що означає перспективу її настання лише при існуванні умислу чи необережності та передбачає врахування й інших ознак, що стосуються суб’єктивної сторони (наприклад: мотиву, мети, емоційного стану особи в момент вчинення правопорушення) . Заборона об’єктивного інкримінування у вузькому сенсі цього слова не більше, ніж правова фікція.

Автор пояснює це тим, що такий законодавчий прийом дозволяє поєднувати бюрократичний характер кримінального законодавства і багатогранність реального життя. Притягнення осіб до кримінальної відповідальності за вчинення правопорушень, що характеризуються змішаною формою вини також є яскравим прикладом об’єктивного інкримінування, оскільки умисел суб’єкта кримінальних правовідносин був спрямований на певну дію, котра через необережність цього суб’єкта мала певні наслідки. Це означає, що суб’єкт кримінальних правовідносин не передбачав та не бажав настання цих наслідків. Ці прояви об’єктивного інкримінування в кримінальному законодавстві необхідні та допустимі, а також відповідають основним його принципам та не суперечать завданням Кримінального Кодексу України .

Суть вищесказаного дає автору підстави стверджувати, що використання об’єктивного інкримінування на практиці не завжди має негативні наслідки, а навпаки, є допустимим, доцільним і ефективним засобом протидії злочинності, але лише в якості винятку з правил. Кримінально-правові норми мають бути чітко визначеними та зрозумілими самим суб’єктам кримінально-правових відносин. Звичайно, що абсолютно визначені норми достатньо важко уявити, але слід робити усе можливе, щоб зменшити кількість неточностей і розходжень у кримінальному законодавстві до мінімуму. Р. В. Вереша

ПРИНЦИП ВИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ У цій статті Р. Вереша розглядає основні питання, що стосуються принципу вини у кримінально-правовому законодавстві, а також показує зв’язок принципу вини з іншими принципами, на яких базується кримінальне право. У своїх судженнях автор опирається на праці таких учених С. В. Гончаренко, П. С. Дагель, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, Б. С. Утевський, С. С. Яценко та інші. Принцип вини є одним з основних принципів кримінального права, оскільки передбачає кримінальну відповідальність суб’єкта лише у тому випадку, коли його вина у даному правопорушенні є доведеною. Принцип вини чітко відтворює специфіку предмета і методу кримінально-правового регулювання, а також встановлює, що доведена і підтверджена фактами вина суб’єкта в здійсненні правопорушення є необхідною умовою притягнення цього суб’єкта до кримінальної відповідальності.

Автор, виходячи із ч. 2 ст. 2 ККУ, наголошує, що принцип вини є одним із проявів у кримінальному праві таких принципів загальноправового характеру, як демократизм, законність і гуманізм. Вищезгадані принципи суспільства і держави в цілому мають прояв не тільки у принципі вини, вони впливають на всі без винятку кримінально-правові принципи. Сутність принципу вини полягає в тому, що він є одним із основних засобів забезпечення демократизму, законності і гуманізму в кримінальному праві. Таким чином, науковець доводить зміст принципу вини від супротивного, опираючись на інші принципи загального права. У своїй статті автор також підкреслює, що «..законодавча конструкція принципу презумпції невинуватості не повною мірою враховує зміст кримінально-правових відносин, зокрема те, що встановлення вини є необхідним і у випадках вчинення злочину неповнолітньою особою і застосування щодо неї примусових заходів виховного характеру, у випадках передбачених КК України.», а також розмежовує терміни «примусові заходи виховного характеру» та «покарання». У формуванні визначення принципу вини автор посилається на статті Кримінального Кодексу України. Зокрема, факт необхідності у кримінальному праві принципу вини Р. Вереша пояснює, з одного боку, впливом права і кримінально-правової відповідальності на поведінку людей та з іншого – правосвідомістю соціуму в цілому і окремих його суб’єктів. Також автор визначає роль принципу вини і окреслює основні форми його зміцнення і розвитку у кримінальному праві.

Звертаючись до статей Кримінального процесуального кодексу України, автор простежує віддзеркалення принципу вини у кримінальному процесуальному праві(ст.7, 17 КПКУ). Варто зазначити, що Р. Вереша пропонує внести зміни до відповідних нормативно-правових актів, щоб розмежувати поняття презумпції невинності та принципу вини, зокрема до ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 17 КПКУ, ч. 2 ст. 2 ККУ, доповнення ст. 23 ККУ. Автор наголошує, що індивідуальна вина суб’єкта, що скоїла правопорушення, є й обсягом її кримінально-правової відповідальності. Чим більше виявилося в дії негативне ставлення суб’єкта відносин до інтересів соціуму, тим критичніше цей соціум оцінює дії й суб’єкта, що її вчинив. Як правило, характер і обсяг кримінально-правової відповідальності визначається формою вини. Враховуючи все вищезгадане, форма вини є одним з основних чинників, що визначають ступінь відповідальності цього суб’єкта.